krasolja

Керченский краевед! Есть вопрос:

Recommended Posts

В 25.05.2019 в 09:25, Серж сказал:

В те времена партия заботилась о куреве для народа, все по науке, здоровый образ жизни  - для каждой категории граждан спец. папиросы

 

 

26651385_m.jpg

26651386_m.jpg

 

26651387_m.jpg

Серж, кстати, о куреве для народа.

Читал тут статью одного историка про жизнь курсантов-милиционеров в 20-е, есть интересный кусок про эти самые папиросы:

  • Серед практичних досягнень варто згадати те, що курсанти Харківської школи міліції допомогли в розкритті так званої «тютюнової» справи в Харкові на початку 1923 р. До керівництва міліції України надійшла скарга керівника Укртютюнтресту Мільштейна про те, що ринок Харкова переповнений фальсифікатом тютюнових виробів, тому він просив ужити екстрених заходів щодо протидії цьому. Розвідка міліції отримала наказ узятися за розробку отриманого донесення. Було встановлено, що на ринок щодня викидається колосальна кількість цигарок-підробок, що імітують

    вироби різних державних тютюнових фабрик.

  • Викликаному на конспіративну квартиру «капальщику» (інформатору –авт.) категорично було запропоновано дати вичерпні відомості про постачальника і його адреса була встановлена. Через декілька днів агентура мала вже і фотографічну картку підозрюваного. Розвідники доносили, що більшість торговців «липою» –корейці. Перед агентурною частиною стояло завдання виявити всі підпільні фабрики, а також виробників і розповсюджувачів. Декілька розвідників для цієї мети було перетворено на рознощиків цигарок і направлено на базари. Кожні 2–3 дні під спостереження «брався» вже інший кореєць, установлювалися його зв’язки ще з іншими, збиралася інформація про їх адреси, спосіб життя і т. ін.

  • Робота в розвідці велася досить інтенсивно–завдяки їй було виявлено до 70-ти учасників. Одночасно з цим працювало і інформування. Уповноваженому вдалося зробити «своїм» родича основного постачальника, і через нього як внутрішнього інформатора агентурна частина дізнавалася про кожен крок цього підозрюваного. Невдовзі справа «дозріла», й подальшої агентурної розробки більше не потребувала. За допомогою курсантів Харківської школи Головміліції виробники із знаряддями виробництва та поширювачі підробленого товару були заарештовані.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, krasolja сказал:

Серж, кстати, о куреве для народа.

Читал тут статью одного историка про жизнь курсантов-милиционеров в 20-е, есть интересный кусок про эти самые папиросы:

  • Серед практичних досягнень варто згадати те, що курсанти Харківської школи міліції допомогли в розкритті так званої «тютюнової» справи в Харкові на початку 1923 р. До керівництва міліції України надійшла скарга керівника Укртютюнтресту Мільштейна про те, що ринок Харкова переповнений фальсифікатом тютюнових виробів, тому він просив ужити екстрених заходів щодо протидії цьому. Розвідка міліції отримала наказ узятися за розробку отриманого донесення. Було встановлено, що на ринок щодня викидається колосальна кількість цигарок-підробок, що імітують

     

    вироби різних державних тютюнових фабрик.

     

  • Викликаному на конспіративну квартиру «капальщику» (інформатору –авт.) категорично було запропоновано дати вичерпні відомості про постачальника і його адреса була встановлена. Через декілька днів агентура мала вже і фотографічну картку підозрюваного. Розвідники доносили, що більшість торговців «липою» –корейці. Перед агентурною частиною стояло завдання виявити всі підпільні фабрики, а також виробників і розповсюджувачів. Декілька розвідників для цієї мети було перетворено на рознощиків цигарок і направлено на базари. Кожні 2–3 дні під спостереження «брався» вже інший кореєць, установлювалися його зв’язки ще з іншими, збиралася інформація про їх адреси, спосіб життя і т. ін.

     

  • Робота в розвідці велася досить інтенсивно–завдяки їй було виявлено до 70-ти учасників. Одночасно з цим працювало і інформування. Уповноваженому вдалося зробити «своїм» родича основного постачальника, і через нього як внутрішнього інформатора агентурна частина дізнавалася про кожен крок цього підозрюваного. Невдовзі справа «дозріла», й подальшої агентурної розробки більше не потребувала. За допомогою курсантів Харківської школи Головміліції виробники із знаряддями виробництва та поширювачі підробленого товару були заарештовані.

     

Да, интересно!

а откуда в Харькове 1923 г. так много корейцев?

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
8 часов назад, Серж сказал:

Да, интересно!

а откуда в Харькове 1923 г. так много корейцев?

Вообще-то сейчас в Украине 30 тыс. корейцев. Когда в 1937 г. их депортировали в с Дальнего Востока в Ср.Азию, видимо часть попала в Украину. А по 1923 г. - это были торговцы на базаре, - "реализаторы", и их было немного.

А вот сюжет:

Украинка, которая стала последней принцессой Кореи

Сделано в Украине 22:39, 22 февраля 2016 2598 
 

Украинка Юлия Муллок стала последней принцессой Кореи. Такого поворота судьбы дочь украинских эмигрантов не могла себе представить даже в мечтах. Никаких принцев простая девушка не ожидала, тем более таких.

В 1958 году она работала в одной из лучших архитектурных компаний Нью-Йорка, которая разрабатывала легендарную стеклянную пирамиду для Лувра. Когда в их офисе появился харизматичный Й Гу — выпускник Массачусетского университета — особого внимания не обратила. Тем более, что и так хотела увольняться и переезжать в Испанию. Оставалось только продать квартиру, поэтому украинка расклеила в своем районе объявления. Осмотреть помещение неожиданно пришел тот самый принц Й Гу.

Но вместо того, чтобы подписать договор о покупке, попросил остаться в Штатах. Ради него. Пара начала встречаться. Родители Юли были удивлены выбором дочери, но когда кореец озвучил предложение жениться на украинском языке, отрицать не стали. В том же году пара обручилась в украинской церкви в центре Нью-Йорка.

Впрочем, в Корею супруги переехали не сразу. Й Гу был принцем, но их династия уже не имела никакого влияния. Из монархии страна превратилась в президентскую республику, все королевские имения национализировали. В 1963-м королевской семье разрешили приехать на родину только потому, что было понятно — власть они уже не вернут.

Юля занималась благотворительностью в детских домах и чувствовала себя абсолютно счастливой. Единственное, что ее огорчало — супруги не могли иметь детей и даже усыновили сироту. Впрочем, такая ситуация не устраивала родителей принца. Каждый раз ему намекали, что такая женщина не достойна быть с потомком знаменитой династии.

Через 20 лет совместной жизни пара все-таки развелась. Ни Й Гу, ни Юля больше так и не поженились. Потомок королевской семьи переехал в Японию, а последняя принцесса Кореи еще много лет жила в Сеуле — городе, который подарил ей самые приятные моменты жизни.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 часа назад, krasolja сказал:

Вообще-то сейчас в Украине 30 тыс. корейцев. Когда в 1937 г. их депортировали в с Дальнего Востока в Ср.Азию, видимо часть попала в Украину. А по 1923 г. - это были торговцы на базаре, - "реализаторы", и их было немного.

А вот сюжет:

Украинка, которая стала последней принцессой Кореи

Сделано в Украине 22:39, 22 февраля 2016 2598 
 
 

Украинка Юлия Муллок стала последней принцессой Кореи. Такого поворота судьбы дочь украинских эмигрантов не могла себе представить даже в мечтах. Никаких принцев простая девушка не ожидала, тем более таких.

В 1958 году она работала в одной из лучших архитектурных компаний Нью-Йорка, которая разрабатывала легендарную стеклянную пирамиду для Лувра. Когда в их офисе появился харизматичный Й Гу — выпускник Массачусетского университета — особого внимания не обратила. Тем более, что и так хотела увольняться и переезжать в Испанию. Оставалось только продать квартиру, поэтому украинка расклеила в своем районе объявления. Осмотреть помещение неожиданно пришел тот самый принц Й Гу.

Но вместо того, чтобы подписать договор о покупке, попросил остаться в Штатах. Ради него. Пара начала встречаться. Родители Юли были удивлены выбором дочери, но когда кореец озвучил предложение жениться на украинском языке, отрицать не стали. В том же году пара обручилась в украинской церкви в центре Нью-Йорка.

Впрочем, в Корею супруги переехали не сразу. Й Гу был принцем, но их династия уже не имела никакого влияния. Из монархии страна превратилась в президентскую республику, все королевские имения национализировали. В 1963-м королевской семье разрешили приехать на родину только потому, что было понятно — власть они уже не вернут.

Юля занималась благотворительностью в детских домах и чувствовала себя абсолютно счастливой. Единственное, что ее огорчало — супруги не могли иметь детей и даже усыновили сироту. Впрочем, такая ситуация не устраивала родителей принца. Каждый раз ему намекали, что такая женщина не достойна быть с потомком знаменитой династии.

Через 20 лет совместной жизни пара все-таки развелась. Ни Й Гу, ни Юля больше так и не поженились. Потомок королевской семьи переехал в Японию, а последняя принцесса Кореи еще много лет жила в Сеуле — городе, который подарил ей самые приятные моменты жизни.

Бывают в жизни приключенья!

у сына Чан Кайши на Тайване была русская жена, даже советская.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

а вот ещё от того же автора об организации тайных подразделение милиции в Украине. Думаю, что такое было и в Керчи:

 

Іншим важливим нормативно-правовим актом щодо організації

таємної агентури в установах карного розшуку була постанова РНК

УСРР «Про організацію підсобних органів для боротьби зі злочинністю»

від 15 жовтня 1921 р. Цією постановою уряд для боротьби з криміна-

льними злочинами дозволяв Центральному управлінню карного роз-

шуку міліції республіки організовувати у містах і на великих залізнич-

них станціях так звані «малини» у вигляді їдалень, закусочних або

чайних. Обслуговували ці «торговельні установи» таємні інформатори,

які перебували у безпосередньому підпорядкуванні начальника таєм-

но-оперативної частини місцевого карного розшуку [1, с. 884].

Правові, організаційні й тактичні засади діяльності агентурного

апарату карного розшуку були сконцентровані в Інструкції з органі-

зації таємної агентури в установах карного розшуку, затвердженій

НКВС УСРР 2 січня 1922 р. У ній, зокрема, зазначалося, що таємна

агентура складається з таємних розвідників і негласних інформаторів

та «організовується для запобігання різним злочинам та їх розкриття,

шляхом завчасної інформації про можливі злочини і для збирання

відомостей, що сприяють розшуку щодо злочинів, які вже скоєні» [3,

с. 717]. Інструкція розкривала поняття «таємний розвідник» і «неглас-

ний інформатор». Під таємними розвідниками малися на увазі особи,

що перебували на певній щомісячній винагороді, яким доручалися

певні розвідувальні завдання як за місцем проживання, так і з виїз-

дом в інші місця. Негласними інформаторам називалися особи, що

надавали карному розшуку відомості про окремі злочини та про

представників злочинного світу, не залишаючи своєї основної про-

фесії або зайняття. Кадри негласних інформаторів повинні були ве-

рбуватися переважно серед осіб, близьких до злочинному світу, і

таких, що мали з ним безперервний зв’язок, або серед великих уста-

нов – підприємств, фабрик, заводів чи кооперативів, де могли здій-

снюватися розкрадання, а також в установах, що відають питання-

ми розподілу постачання й транспорту. Із метою конспірації таємні

розвідники могли бути забезпечені документами на вигадане ім’я від

різних радянських установ і підприємств; особливо зручними в цьому

плані для безперешкодного входу в приватні квартири були докуме-

нти на ім’я агентів житлово-земельного відділу, монтерів електричного

освітлення, телефону й водопроводу, оскільки особи, забезпечені та-

кими посвідченнями, не збуджуючи підозри, можуть проникати в усі

приміщення та квартири. Отримуючи за свою працю відрядну вина-

городу, інформатори не повинні були користуватися яким б то не було

нелегальними перевагами на зразок поблажливого ставлення до їх

злочинної або порочної поведінки, припинення порушених проти них

справ, допущення утримання картярських кубел, виготовлення само-

гонки тощо. Особливо надійні співробітники могли бути використані

для підсадки («квочка») до важливих злочинців в одну камеру з ме-

тою здобуття довіри як «блатного» й отримання цим шляхом необ-

хідних для справи відомостей. Зважаючи на величезне значення збе-

реження в таємниці осіб, працюючих у секретній частині, співробіт-

ники карного розшуку, які викрили кому б то не було секретника,

повинні були віддані суду Ревтрибуналу, як за посібництво в скоєнні

злочину, шляхом розкриття службової таємниці [3, с. 717–719].

До Інструкції з організації таємної агентури в установах карного

розшуку додавалися анкета та підписка – зобов’язання інформатора.

Невдовзі Укрцентррозшуком було розроблено допоміжні нормативні

акти, які регламентували агентурно-інформаційну роботу карного

розшуку республіки. На підставі цих нормативних актів до штату

карного розшуку вводилися посади уповноважених з інформування,

уповноважених з розвідки, розвідників, старших розвідників, за-

ступників начальника активно-розшукових відділів (таємних час-

тин) із розвідки та гримерів. Наприклад, у Тимчасовій інструкції роз-

шукового відділення Одеського губернського карного розшуку від

22 вересня 1922 р. вказувалося, що до його складу входять дві підсобні

групи: 1) агентура; 2) розвідка. Агентів – 15, розвідників-спостерігачів –

10. Передбачалася також посада перукаря-гримувальника – 1.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
8 часов назад, krasolja сказал:

а вот ещё от того же автора об организации тайных подразделение милиции в Украине. Думаю, что такое было и в Керчи:

 

Іншим важливим нормативно-правовим актом щодо організації

 

таємної агентури в установах карного розшуку була постанова РНК

 

УСРР «Про організацію підсобних органів для боротьби зі злочинністю»

 

від 15 жовтня 1921 р. Цією постановою уряд для боротьби з криміна-

 

льними злочинами дозволяв Центральному управлінню карного роз-

 

шуку міліції республіки організовувати у містах і на великих залізнич-

 

них станціях так звані «малини» у вигляді їдалень, закусочних або

 

чайних. Обслуговували ці «торговельні установи» таємні інформатори,

 

які перебували у безпосередньому підпорядкуванні начальника таєм-

 

но-оперативної частини місцевого карного розшуку [1, с. 884].

 

Правові, організаційні й тактичні засади діяльності агентурного

 

апарату карного розшуку були сконцентровані в Інструкції з органі-

 

зації таємної агентури в установах карного розшуку, затвердженій

 

НКВС УСРР 2 січня 1922 р. У ній, зокрема, зазначалося, що таємна

 

агентура складається з таємних розвідників і негласних інформаторів

 

та «організовується для запобігання різним злочинам та їх розкриття,

 

шляхом завчасної інформації про можливі злочини і для збирання

 

відомостей, що сприяють розшуку щодо злочинів, які вже скоєні» [3,

 

с. 717]. Інструкція розкривала поняття «таємний розвідник» і «неглас-

 

ний інформатор». Під таємними розвідниками малися на увазі особи,

 

що перебували на певній щомісячній винагороді, яким доручалися

 

певні розвідувальні завдання як за місцем проживання, так і з виїз-

 

дом в інші місця. Негласними інформаторам називалися особи, що

 

надавали карному розшуку відомості про окремі злочини та про

 

представників злочинного світу, не залишаючи своєї основної про-

 

фесії або зайняття. Кадри негласних інформаторів повинні були ве-

 

рбуватися переважно серед осіб, близьких до злочинному світу, і

 

таких, що мали з ним безперервний зв’язок, або серед великих уста-

 

нов – підприємств, фабрик, заводів чи кооперативів, де могли здій-

 

снюватися розкрадання, а також в установах, що відають питання-

 

ми розподілу постачання й транспорту. Із метою конспірації таємні

 

розвідники могли бути забезпечені документами на вигадане ім’я від

 

різних радянських установ і підприємств; особливо зручними в цьому

 

плані для безперешкодного входу в приватні квартири були докуме-

 

нти на ім’я агентів житлово-земельного відділу, монтерів електричного

 

освітлення, телефону й водопроводу, оскільки особи, забезпечені та-

 

кими посвідченнями, не збуджуючи підозри, можуть проникати в усі

 

приміщення та квартири. Отримуючи за свою працю відрядну вина-

 

городу, інформатори не повинні були користуватися яким б то не було

 

нелегальними перевагами на зразок поблажливого ставлення до їх

 

злочинної або порочної поведінки, припинення порушених проти них

 

справ, допущення утримання картярських кубел, виготовлення само-

 

гонки тощо. Особливо надійні співробітники могли бути використані

 

для підсадки («квочка») до важливих злочинців в одну камеру з ме-

 

тою здобуття довіри як «блатного» й отримання цим шляхом необ-

 

хідних для справи відомостей. Зважаючи на величезне значення збе-

 

реження в таємниці осіб, працюючих у секретній частині, співробіт-

 

ники карного розшуку, які викрили кому б то не було секретника,

 

повинні були віддані суду Ревтрибуналу, як за посібництво в скоєнні

 

злочину, шляхом розкриття службової таємниці [3, с. 717–719].

 

До Інструкції з організації таємної агентури в установах карного

 

розшуку додавалися анкета та підписка – зобов’язання інформатора.

 

Невдовзі Укрцентррозшуком було розроблено допоміжні нормативні

 

акти, які регламентували агентурно-інформаційну роботу карного

 

розшуку республіки. На підставі цих нормативних актів до штату

 

карного розшуку вводилися посади уповноважених з інформування,

 

уповноважених з розвідки, розвідників, старших розвідників, за-

 

ступників начальника активно-розшукових відділів (таємних час-

 

тин) із розвідки та гримерів. Наприклад, у Тимчасовій інструкції роз-

 

шукового відділення Одеського губернського карного розшуку від

 

22 вересня 1922 р. вказувалося, що до його складу входять дві підсобні

 

групи: 1) агентура; 2) розвідка. Агентів – 15, розвідників-спостерігачів –

 

10. Передбачалася також посада перукаря-гримувальника – 1.

 

 

Большевики накопили практический опыт до революции, потому после этот опыт использовали со знанием дела

 Как раз в тему:

Как-то шли на дело, выпить захотелось,
Мы зашли в шикарный ресторан.
Там сидела Мурка в кожаной тужурке,
А из-под полы торчал наган.

Слушай, в чем же дело? Что ты не имела,
Разве я тебя не одевал?
Кольца и браслеты, юбки и жакеты
Разве я тебе не добывал?

Здравствуй, моя Мурка, здравствуй, дорогая,
Здравствуй, моя Мурка и прощай!
А ты зашухарила всю нашу малину
И за это пулю получай!

 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, Серж сказал:

 

Большевики накопили практический опыт до революции, потому после этот опыт использовали со знанием дела

 Как раз в тему:

Как-то шли на дело, выпить захотелось,
Мы зашли в шикарный ресторан.
Там сидела Мурка в кожаной тужурке,
А из-под полы торчал наган.

Слушай, в чем же дело? Что ты не имела,
Разве я тебя не одевал?
Кольца и браслеты, юбки и жакеты
Разве я тебе не добывал?

Здравствуй, моя Мурка, здравствуй, дорогая,
Здравствуй, моя Мурка и прощай!
А ты зашухарила всю нашу малину
И за это пулю получай!

 

А я, например, с детства знаю не про пулю, а что дело было так:

 

Петька рыжий сунул нож меж рёбер

И сквозь зубы процедил:

Что тебя заставило полюбить лягавого

И идти работать в ВЧКа?

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Вот ещё сейчас прочёл про ножик,

поэт Освальд Плебейский:


 
*** 

 

Вышка, ёлка ли в новом году? 

Льдом ли сказочным терем оброс? 

Весь горит в переливчатом льду 

Часовой — голубой Дед Мороз.

 

Заключённые клешни, как раки, 

Раскидали и грузно храпят. 

Витька в тёмном и тесном бараке 

Втихаря огибает ребят.

 

В грудь Мишаньки сияющей рыбкой 

Он впускает свой нож голубой. 

Так и умер Мишанька с улыбкой. 

С Новым годом, стукач! Бог с тобой! 

 

Вышка, вышка-то в этом году — 

Берендеевский терем во льду!

 
 
Изменено пользователем krasolja

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 минут назад, krasolja сказал:

А я, например, с детства знаю не про пулю, а что дело было так:

 

Петька рыжий сунул нож меж рёбер

И сквозь зубы процедил:

Что тебя заставило полюбить лягавого

И идти работать в ВЧКа?

Отсюда я взял     http://www.lyricshare.net/ru/shanson/murka.html

Текст  народный, свободный и бесплатный.

А содержание всё о том же - Мурка и ее агентурно-інформаційна робота

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 минуты назад, krasolja сказал:

Вот ещё сейчас прочёл про ножик,

поэт Освальд Плебейский:



 

*** 

 



 

 


Вышка, ёлка ли в новом году? 

 


Льдом ли сказочным терем оброс? 

 


Весь горит в переливчатом льду 

 


Часовой — голубой Дед Мороз.

 


 

 


Заключённые клешни, как раки, 

 


Раскидали и грузно храпят. 

 


Витька в тёмном и тесном бараке 

 


Втихаря огибает ребят.

 


 

 


В грудь Мишаньки сияющей рыбкой 

 


Он впускает свой нож голубой. 

 


Так и умер Мишанька с улыбкой. 

 


С Новым годом, стукач! Бог с тобой! 

 



 

 

Двусмысленно как-то!

Может, там не стукач, а совсем другие страсти

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
18 минут назад, Серж сказал:

 

Двусмысленно как-то!

Может, там не стукач, а совсем другие страсти

Поэт, принадлежит к поколению поэтов, в ранней юности обожжённых войной, позже - сталинскими лагерями. Жил в Челябинске, а затем в Волгограде. Член Союза писателей СССР. В начале Великой Отечественной войны ушёл на фронт добровольцем. В должности командира отделения противотанковых ружей гвардейского танкового корпуса прошёл ратный путь от Киева до Карпат, был тяжело ранен. Награждён орденом Славы 111 степени, медалью "За отвагу".
      После демобилизации учился в Челябинском государственном педагогическом институте, где организовал литературное студенческое общество "Снежное вино". В первом выпуске одноимённого рукописного журнала была опубликована большая подборка его стихотворений, в том числе, фронтовых. Творчество Плебейского обсуждалось на собрании местной писательской организации и получило высокую оценку, в частности, Людмилы Татьяничевой.
      Поэт поступил на заочное отделение Литературного института им. М. Горького. Но в 1946 г. всех членов "Снежного вина" арестовали и за их свободное творчество приговорили к 10 годам лишения свободы. Отбыв срок О. Плебейский жил в Челябинске. Работал редактором в издательстве (ЮУКИ).
      Первая книга стихов поэта "Стальной календарь" увидела свет в 1959 г. За ней последовали: "Рождение солнца" (1961), "Полдень над плёсами" (1964), "Откликной гребень" (1966), "Посолонь" (1969), "Равноденствие" (1975), "Алые створы" (1980), "Стихотворения" (1994), "Избранное" (1996). Его поэтические подборки появлялись в журналах "Волга", "Нива", "Отчий край". С конца 60-х годов Освальд Плебейский жил в Волгограде. Писал стихи, занимался с молодыми поэтами в литературной студии города Волжского.
     Освальд Плебейский ушёл из жизни 6 апреля 1997 года. Похоронен в Волгограде на Центральном (Димитриевском) кладбище.

 

ПОЛЕВОЙ ГОСПИТАЛЬ

 

Долго, долго "пантеры" и "мессеры"

В кошки-мышки играли со мной.

И однажды в кровавое месиво

Раздолбали скелет мой родной.

 

Чую, вечность когтями касается...

Ночь... Палатка в карпатском лесу...

Может, смерть моя, может, красавица

Затянули на горле косу.

 

Столб хрипит, и звенит госпитальная

Хлороформо-эфирная тишь.

И склоняется чёлка хрустальная,

И пылает "летучая мышь".

 

И роняет с ресничек красавица

На меня голубую росу.

Это жизни и смерти касается,

Это было в карпатском лесу.

 

И с тех пор, как ни спал, что ни делал я,

Та девчонка шестнадцати лет,

Словно птица большая и белая,

Прилетала в мой тягостный бред.

 

Я метался, обритый весь наголо,

Весь в бинтах среди смерти и зла.

А она целовала и плакала.

И со мною в обнимку спала.

 

Притулялась так розово около

И, давясь от рыданья платком,

Своего полусгнившего сокола

Черносливом кормила силком.

 

Жизнь не стала нам свадебной скатертью,

И не вспыхнул нам радостный тост.

Мне девчонка была Богоматерью,

Я девчонке - казнённый Христос.

 

И пришли "студебеккеры" грубые,

И без слов увезли меня в тыл.

Но от слёз, от забот и от губ её

Я ещё до сих пор не остыл.

 

Как же имя твоё, раскрасавица?

Я твой лик безымянным несу.

Только всё это чуда касается

В разбомблённом карпатском лесу.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Вот ещё стихотворение, за которое его, как и товарищей тоже,  посадили:

 

Народ веселых обреченных -

Мы пьем и пляшем там и тут,

А мимо толпы заключенных,

Как прокаженные, бредут.

А мы от счастия хохочем!

А наш учитель, вождь, отец,

Вернеенаш грузинский отчим

Нас режет молча, как овец.

Кровь хлещет широко и круто,

В крови всплывает небосвод.

Но нет среди лакеев Брута -

Отваги брата и свобод!

Одни доносчики и хамы

От ужаса кричат “ура!”

Мы заплевали наши храмы

И знаки веры и добра!

Вой “воронка”.

Стучат в ворота -

Бледнее в окнах тишина.

Беда великого народа -

Его великая вина.

Освальд Плебейский

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Доброго здоровья всем, уважаемые форумчане ! На форум Вашего сайта набрёл случайно, отыскивая фотографии старой Керчи. Читаю все материалы. Очень много интересной информации. Благодаря Вашей информации нашёл сайт  с фотографиями  керченских домов. И у меня возник вопрос - менялась ли нумерация домов двух, интересующих меня, улиц. Два моих деда жили в Керчи. Адреса такие - ул. Прямая,  № 59,  и ул. Верхне-Митридатская № 17. Прямая - это теперешняя ул. Гагарина, а Верхне-Митридатская - это ул. Рыбакова. Побывать в Керчи я могу только виртуально и хотелось бы знать - те  ли дома  я часто разглядываю. В дом на Прямой во время войны попала бомба и я помню только остатки стен и проёмы окон , заложенные ракушечником. В 1952 году мы уехали из Керчи и остались только детские воспоминания. Подскажите, где бы узнать о нумерации домов.

 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
17 часов назад, седой сказал:

Доброго здоровья всем, уважаемые форумчане ! На форум Вашего сайта набрёл случайно, отыскивая фотографии старой Керчи. Читаю все материалы. Очень много интересной информации. Благодаря Вашей информации нашёл сайт  с фотографиями  керченских домов. И у меня возник вопрос - менялась ли нумерация домов двух, интересующих меня, улиц. Два моих деда жили в Керчи. Адреса такие - ул. Прямая,  № 59,  и ул. Верхне-Митридатская № 17. Прямая - это теперешняя ул. Гагарина, а Верхне-Митридатская - это ул. Рыбакова. Побывать в Керчи я могу только виртуально и хотелось бы знать - те  ли дома  я часто разглядываю. В дом на Прямой во время войны попала бомба и я помню только остатки стен и проёмы окон , заложенные ракушечником. В 1952 году мы уехали из Керчи и остались только детские воспоминания. Подскажите, где бы узнать о нумерации домов.

 

 Здесь вряд ли кто знает.  Вам нужно в керченские архивы писать.

Например, сюда  http://горсовет-керчь.рф/mku-munitsipalnyj-arhiv-goroda-kerchi/

А еще вариант, напишите письма по своим адресам, авось ответят.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 часа назад, Серж сказал:

 Здесь вряд ли кто знает.  Вам нужно в керченские архивы писать.

Например, сюда  http://горсовет-керчь.рф/mku-munitsipalnyj-arhiv-goroda-kerchi/

А еще вариант, напишите письма по своим адресам, авось ответят.

Большое спасибо за подсказку. Испробую оба варианта. Авось, действительно ответят. Единственное, что смущает - оба эти дома на панорамах улиц в Яндекс картах выглядят весьма запущенными.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в тему...

×   Вы вставили отформатированное содержимое.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически конвертирована в код.   Вернуть обычную ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.


  • Сейчас на странице   0 пользователей

    Нет пользователей, просматривающих эту страницу